Він курив і розривав на все менші й менші клаптики фільтри від скурених цигарок. Його можна зрозуміти: він дуже переймається долею «Нашої України» - сили, в якій він перебуває з моменту її створення.
Жебрівському багато чого не подобається в його партії, він не у всьому згоден з політикою Президента. Проте він продовжує вважати «Нашу Україну» найдемократичнішою партією, а Віктора Ющенка – єдино можливим на сьогодні лідером національно-демократичного руху України.
Жебрівський впевнений – «Наша Україна» потребує реформ. І планує викласти власне бачення цих реформ на суботньому засіданні політради НСНУ. Про те, що станеться, якщо змін не буде і «Наша Україна» зникне з політичної карти України, Жебрівський говорить неохоче. На його думку, багато людей не стануть шукати щастя в нових проектах, які створяться на місці «НУ», а просто підуть з політики...
В інтерв’ю «Главреду» Павло Жебрівський розповів про перспективи розблокування роботи Верховної Ради, непросту ситуацію в партії «Народний союз Наша Україна», перспективи політичного проекту, який, за чутками, організовує Віктор Балога, а також про скандальні події в Житомирській обласній раді та їхній можливий вплив на «війну» «Нашої України» з київською міською владою.
Павле Івановичу, сьогодні – робочий день, а ми з вами зустрічаємось не на вашому місці роботи – в Верховній Раді. Чому парламент не працює?
Існують різні думки з цього приводу... Ціль, про яку сьогодні говорять Регіони і комуністи, – це нібито протест проти ПДЧ і проти того, щоб Україна рухалася до євроатлантичного блоку. Проте я не думаю, що це є справжньою ціллю Партії регіонів. Одна з побічних цілей – показати своїм виборцям, в думках яких ще з совєтських часів НАТО залишилося агресивним блоком, що вони захищають їхні погляди – можливо...
Ціль розпуску Верховної Ради вони теж не ставлять, тому що в такому разі вони частково втратять своє парламентське представництво. Яка ж їхня справжня мета – ніхто не знає, навіть рядові члени і середня ланка фракції Партії регіонів.
Я ж думаю, що пряма, головна їхня ціль – це дискредитувати Верховну Раду як орган.
Але навіщо Партії регіонів свідомо грати на дискредитацію парламенту? Адже таким чином вони просто ллють воду на млин тих органів влади, які працюють нормально...
Абсолютно. Мені поки що незрозуміло, з якою метою Партія регіонів дискредитує парламент. Сьогодні «регіонали» реально працюють на Блок Юлії Тимошенко і фактично на Секретаріат Президента. У першу чергу, у виграші опиняється саме БЮТ, тому що видача тисячі гривень, хоч і «надкушених» інфляцією, працює на завоювання Юлією Тимошенко в першу чергу східно- і південноукраїнського електорату.
Крім того, дискредитація Верховної Ради вигідна прихильникам нової редакції Конституції. Адже недієздатність парламенту легітимізує в очах народу процес прийняття цієї Конституції на референдумі, а не в стінах Ради.
Виграшних позицій для Партії регіонів я не бачу. Блокуванням роботи парламенту «регіонали» заганяють в куток самі себе, сьогодні вони відчувають величезні електоральні втрати. Хіба що вони мають на меті розпуск Партії регіонів і формування нової політичної сили (сміється).
Ви згадали про прибічників нової редакції Конституції. Вас до них можна віднести?
Якщо виходити з того, що я бачив і читав на цю тему, то я не зовсім погоджуюся з багатьма тезами, які начебто мають бути в новій редакції Конституції. В першу чергу, я переконаний, що в Україні має бути баланс гілок влади. Без такого балансу ми можемо скотитися до авторитаризму.
Добре, що сьогодні Президентом України є демократ. Але де гарантія, що за якийсь час, скажімо за шість років, на цей пост не прийде людина з автократичним мисленням, яка цю Конституцію використає якраз для того, щоб перетворитися на нового Сталіна чи іншого новітнього харизматичного диктатора? Такої гарантії ні в кого нема.
Звичайно, в демократичному суспільстві проводити реформи, тим більше непопулярні, набагато важче, чим у диктаторському. Тому можна говорити про те, що на перехідному етапі розвитку суспільства сильна виконавча гілка влади, сильна президентська вертикаль, така собі «просвещенная диктатура» мають свої переваги. Але ми не повинні забувати про загрозу, яку несе якраз згортання демократії в Україні і, як наслідок, виштовхання її на узбіччя європейського співтовариства. Ця загроза є більш вагомою, ніж переваги, які несе з собою централізація влади в Україні задля проведення реформ.
Але тут можна зауважити, що ідеологом прийняття нової редакції Конституції, про яку ви зараз говорите, якраз і є, як ви кажете, Президент-демократ. Це його статтю у «Дзеркалі тижня» можна прочитати в ключі централізації влади, послаблення парламентаризму. Як ви думаєте, він не розуміє названих вами загроз?
Я вважаю, що якщо ти підтримуєш лідера, то ти не обов’язково маєш погоджуватись з усім, що він пропонує. Якщо ти підтримуєш кожен чих лідера, то це вже лизоблюдство і угодовництво, а не реальна підтримка. Друг, товариш, побратим – це той, хто в тому числі і критикує, і підказує, і вказує на твої неправильні дії. А закочувати очі щоразу, коли почуєш прізвище твого лідера, – це зовсім не означає, що ти чесно і щиро до нього відносишся, підтримуєш його і хочеш добра тій людині, з якою пов’язав своє політичне майбуття і майбуття своєї держави.
Повертаючись до ситуації в Верховній Раді, – те, що відбувається у ній зараз, не може тривати вічно, колись парламент має запрацювати. Як він має до цього прийти?
В першу чергу, потрібно знайти спосіб, яким ми могли б дозволити Партії регіонів вийти з того глухого кута, в якому вони опинилися, без величезних електоральних втрат. Продовжувати тримати Партію регіонів в кутку – це неправильно, це не на користь парламентаризму в Україні. Зрозуміло, що на якісь поступки ми піти готові. Наприклад, підписання угоди про НАТО в редакції Універсалу і так далі. На такий компроміс фракція НУНС піти готова.
Я думаю, що «регіонали» усвідомлюють, що на сьогоднішній день до виборів вони не готові. Адже якщо вибори таки відбудуться – Партія регіонів може втратити і ту кількість мандатів і ті впливи в політикумі, які вона має зараз. Тому я переконаний, що максимально 4 березня робота Верховної Ради буде розблокована.
Ви кажете, що дострокові вибори нікому невигідні. Але те, що робиться в політикумі, в країні, надто вже скидається на початок виборчої кампанії. Юлія Тимошенко роздає вклади, «регіонали» проводять з’їзд у Сєверодонецьку, В’ячеслав Кириленко їздить регіонами... Ви справді не вірите в можливість проведення дострокових виборів?
Я з трудом вірю у те, що будуть дострокові вибори. Ще раз кажу: я особливих приводів для їх проведення не бачу. Електоральні уподобання навряд чи суттєво зміняться. Навряд чи ми суттєво змінимо парламент України. Ми маємо пережити це все.
Я на 99% переконаний у тому, що цей парламент не проіснує п’ять років. Але у тому, що дострокові парламентські вибори відбудуться навесні або влітку, у мене такого переконання немає. Швидше за все, вони цього року просто не відбудуться. Власне, через те, що вони не вигідні нікому.
А ті приклади, які ви називаєте, – щодо Тимошенко і Партії регіонів - це радше не парламентська кампанія, а президентська. Що стосується Кириленка – то це зовсім інша ситуація, тому що підгрунтя його поїздок інше. Він повинен був давно це робити. Лідер партії не може не чути голосу регіональних організацій. За великим рахунком, саме сьогоднішня ситуація в партії призвела до стимулювання поїздок Кириленка областями.
В партії НСНУ вас часто за спиною називають вічно незадоволеним, але незадоволеним по ділу. Кажуть, що завжди можна послухати Жебрівського і зрозуміти, що в партії йде не так. Чим ви незадоволені зараз?
Ви знаєте, «Наша Україна» – моя друга партія після КПРС, членами якої свого часу були всі активні люди мого віку. Я прийшов у політику в 2001 році, коли вирішив балотуватися до Верховної Ради. До того часу я взагалі політикою не займався. Я займався справами, бізнесом, ще раніше працював в МВС. Але потім я вирішив, що, мабуть, зможу себе більше реалізувати в політиці. Я свідомо прийшов в «Нашу Україну» тільки тому, що це – найдемократичніша політична сила в Україні. І я можу відверто говорити про те, що мені не подобається досить багато речей, які я бачу в цій партії.
Мені не подобається в партії те, що, на жаль, останнім часом керівництво партії не обирають, а призначають.
Єдиним незаперечним лідером демократичних сил на сьогоднішній день є Віктор Ющенко. Попри всю критику на його адресу, попри те, що я особисто багато з чим у його політиці можу не погоджуватись, фігури, співставної Ющенкові в національно-демократичному русі сьогодні немає. Але оскільки Ющенко, як кажуть наші юристи, не міг бути головою партії, ми повинні обирати голову партії.
Як би я бачив цей процес? Потрібно було б взяти чоловік 15 з «Нашої України», дати їм можливість, повністю застосувавши партійні ресурси, скажімо так, розпіаритись на всю Україну. Після цього провести дослідження, хто найбільше відображає бачення партійців, і вибрати з них чоловік п’ять. Після цього цим п’ятьом лідерам дати можливість об’їхати всі обласні організації, особисто виступити зі своєю програмою, а тільки тоді виходити на з’їзд для обрання голови партії. Тоді це був би справжній голова партії, який би пройшов партійне чистилище. Він би був, по-перше, справді публічним лідером, якого б сприймало не тільки партійне товариство, а й вагома частина народу України. А, по-друге, він би справді відображав бачення партії і вів би за собою партію. Оце – справжня демократія в партії.
А якщо в партію приходять і кажуть: сьогодні лідером стане, умовно кажучи, Петренко, Петренко каже, що він буде тільки на півроку і завтра кажуть, що треба обрати Сидоренка – то це не є демократія в партії. Я не погоджувався і не погоджуюсь з таким підходом до партійного будівництва, оскільки я йшов у демократичну партію.
І при цьому ви продовжуєте називати «Нашу Україну» найдемократичнішою політичною силою в Україні?
Я не можу уявити себе членом БЮТ. Це ж абсолютно автократична структура. Я перепрошую, «служить бы рад, прислуживаться тошно». Мені не цікаво обслуговувати когось, мені цікаво мати власну точку зору і впливати на партійне життя через демократичні процедури. А «єсть» і «чего изволите?» – цього я робити ніколи не буду.
Я ніколи, навіть якщо відкинути всі ідеологічні розбіжності, на бачив би себе у Партії регіонів. Це – аномалія, абсолютно кланова структура, розділена, грубо кажучи, на три клани і, за великим рахунком, в її рамках ти знову маєш «служить». Не ти приходиш до випрацювання якихось рішень, а тобі кажуть, яке рішення прийнято. «Партия сказала «Надо!» – Комсомол ответил «Есть!». Я вже в такій структурі був, і вона мені не подобалась.
Через це я себе бачу тільки в «Нашій Україні» і готовий сьогодні боротися до кінця за «Нашу Україну», щоб ця партія була і розширювала коло своїх прихильників. Але для цього потрібно вдатися до тих заходів, про які я говорив.
Ви кажете, що готові боротися за «Нашу Україну», а от деякі ваші колишні політичні соратники вирішили, що краще буде вийти зі складу партії. Вони не хотіли боротися за «Нашу Україну»? Ви можете пояснити цей їхній крок?
Мені важко пояснити крок цих людей, оскільки майже всі вони були у керівництві партії. На сьогодні заявили про вихід з НСНУ два з двох заступників голови партії, половина президії політради.
Я це бачу так: якщо люди є в керівництві партії, то вони мають прийти на політраду і запропонувати кроки по – скажу таке матюкальне слово – ребрендингу партії чи, власне, стосовно їхнього бачення розвитку, напрямку руху партії. Якби вони запропонували, а їх не підтримали – то їхній крок був би логічним і зрозумілим! А так – виглядає, що керівництво партії, яке має більшість у її керівних органах, не запропонувавши, принаймні, публічно на засіданнях керівних органів «Нашої України», напрямок розвитку партії, просто каже, що не хоче в ній бути через те, що хтось там один щось неправильно робить...
Я не хочу виправдовувати нинішнє керівництво партії. Навпаки, я вважаю, що вони несуть величезну долю вини за нинішню ситуацію в партії, тому що ані ті, ані інші не запропонували розвиток партії.
Взагалі-то, чесно кажучи, зараз у партії повинен бути задіяний «нульовий варіант». Тобто і одні, і інші мали б скласти з себе повноваження і провести такі вибори керівних органів партії, як я щойно описав. Тоді партія отримає нове дихання, партія буде жити і представляти інтереси великої кількості своїх членів і прихильників.
Ви теж входите до керівництва партії...
Так, я член політради партії, і на найближчому її засіданні, 1 березня, виступатиму приблизно з такими самими тезами у трошки більш розширеному вигляді. Я взагалі вважаю, що 1 березня має відбутися серйозна, суттєва розмова з цього приводу.
Партія потребує реформування. Ми маємо відмовитись від багатьох нинішніх постулатів, провести ідеологічне коригування нашої політичної сили, змінити методи нашої роботи...
Що ви маєте на увазі?
Я думаю, що ми, наприклад, менше маємо лементувати про те ж НАТО, а більше – йти до людей і розказувати, що таке НАТО. Публічні заяви ні до чого не доводять. Треба активніше проводити партійні заходи, круглі столи, зустрічі з людьми, роз’яснення політики партії. Те саме по мові, те саме по Голодомору, по багатьох інших питаннях.
Верещати гасла, бігати і махати транспарантами – це ні до чого не приведе. Для того, щоб дійти до людей, потрібна позиційна, кропітка і важка робота.
Ми маємо чітко визначитись і з ліберальною ідеологією НСНУ. Ми повинні не тільки говорити, що наша головна опора – це середній клас, а спрямувати конкретні законопроекти на розвиток цього середнього класу, ще якось знайти мотивацію для середнього класу, аби він підтримував нас, розповісти йому, чому він має полюбити «Нашу Україну» і так далі. І щойно він усвідомить, чому саме йому потрібно бути з «Нашою Україною», – наші позиції будуть непохитними і будуть тільки нарощуватись.
Не тому, що в нас шикарний лідер, хоч у нас і справді шикарний лідер. Тому, що вся структура реально діятиме. Тому що починаючи від кожного села і закінчуючи президентським палацом, у нас справді є лідери, які реально працюють на розвиток і примноження середнього класу в Україні.
Шикарний лідер «Нашої України» – це В’ячеслав Кириленко чи Віктор Ющенко?
У «Нашої України» і національно-демократичних сил є єдиний лідер – Віктор Ющенко.
Можливо, це питання не до вас, але як ви думаєте, чи почуває себе Ющенко вашим лідером? Чи є зараз діалог між Ющенком і партією? Кажуть, що вихід з НСНУ Балоги був мало не напряму санкціонований Ющенком...
(пауза) Ющенко такий, який він є. З Ющенком «Наша Україна» познайомилась не вчора, ми пройшли досить важкий шлях. З 2002 року я мав можливість побачити і зрозуміти ті плюси і ті мінуси, які у нього є.
Відсутність командної гри, нерозуміння необхідності просування своєї команди, спроби постійно змінювати команду – це ті якості Ющенка, за які я його критикую, і ті якості, які навряд чи приносять реальні дивіденди самому Ющенкові.
Ви говорите про необхідність корінної перебудови в партії. Чи не занадто пізно перебудовувати її зараз?
Я не думаю, що занадто пізно. Я спілкувався з багатьма членами нашої політради, вони кажуть, що обов’язково приїдуть на її засідання 1 березня. На сьогодні небагато партійців готові зрадити цю політичну силу, вийти з цієї політичної сили. Багато з них просто перестануть займатися політикою, якщо «Наша Україна» зникне з політичної мапи.
Як керівник Житомирської обласної партійної організації, я розмовляю з тамтешніми партійцями, знаю їхні настрої. Вони безумовно чекають на реформи в партії, вони безумовно готові підтримати їх. Реформи потрібно проводити. Якщо ми не будемо їх проводити реформи, то це кінець.
А от спроба побудувати замість «Нашої України» щось нове може закінчитись плачевно. Ми можемо знищити те, що є, і не збудувати нічого нового.
Останнім часом у ЗМІ почали ширитись чутки про те, що парламентська фракція НУНС розколота: одні її члени орієнтуються на Балогу, інші (в цьому контексті найчастіше говорять про групу «Народна самооборона») – на Тимошенко, ще інші – на Кириленка. Ви бачите цей поділ?
Ні, я такого поділу не бачу. Я не переконаний, що вся «Народна самооборона» є протимошенківською, у мене там є достатньо багато друзів, і я не можу цього стверджувати. І, навпаки, є люди в НСНУ, які уже зараз ведуть з Тимошенко сепаратні переговори – але це одиниці.
Насправді ж сьогодні, якщо Президент повернеться до партії і до фракції обличчям, то не буде ані протимошенківських, ані ще якихось там груп – буде єдина фракція «Наша Україна», якою вона була в 2002 році. Як людина, яка зараз втретє у парламенті, можу стверджувати: тоді, у 2002-2004 роках це була фракція-мрія, це була команда ідеалістів, які вважали, що вони мають точку опори і можуть перевернути весь світ. І зараз це все можна повернути назад...
Тобто так, щоб уже повністю хтось ліг під когось – немає такого. А те, що зараз ходять такі чутки... Ви розумієте, якщо не розмовляти з фракцією, якщо не вважати фракцію своїм партнером, якщо фракцію не чути – то, безумовно, багато хто шукатиме місця, де його будуть чути.
Але якщо фракція відчує себе партнером, колективним політичним, рівноправним гравцем, то, повірте, її консолідація наступить достатньо швидко, і фракція буде єдиною і найкращою опорою Президентові. Кращої опори Президент не знайде ніде.
Що заважає Президентові зробити крок назустріч фракції зараз?
Це потрібно запитати у нього...
У цьому контексті багато говорять про роль у політичному і партійному житті Віктора Балоги. Ви можете оцінити її? Ваші однопартійці кажуть, що він провадив мало не підривну діяльність всередині «Нашої України». Його нинішні заяви теж мало сприяють встановленню хорошої атмосфери всередині коаліції та фракції...
Я – остання людина, яка буде шукати у комусь тільки темні сторони. У Балоги є свої плюси і мінуси. Давайте згадаємо, що завдяки його рішучим діям став можливим розпуск парламенту у 2007 році. І якби не ті дії, то я не знаю, де б сьогодні опинилася Україна. Ми реально мали б триста депутатів, які б «під козирьок» віддавали честь Януковичу і Морозу. І хоча б через це зараз робити з Балоги якогось монстра я б не став.
Але, з іншого боку, знаєте, колись у Сталіна була хороша стаття «Головокружение от успехов». Оце, по-моєму, сьогодні є у Балоги. Якщо людина довго перебуває на якійсь посаді, то вона думає, що це завдяки ній сонце сходить і заходить, і якби не ця людина, то й діти не народжувалися б. І я думаю, що це – ще один доказ того, що не можна віддавати забагато повноважень одній людині.
Якраз тим і хороша демократія, що вона не дає одній людині думати, що вона є центром Всесвіту. У Льва Толстого мені подобаються слова: «Каждый человек – это Вселенная, и центром этой Вселенной является именно этот человек». Для свого Всесвіту центром є саме ця людина, а для українського народу жодна людина центром не є і не може бути. Хтось може впливати на розвиток держави більшою чи меншою мірою, але центром, ядром – навряд чи може бути одна людина. І якраз демократія, якраз баланс інтересів і не дозволяє так «зариватися» нікому.
Чутки про наміри Балоги створити нову пропрезидентську центристську партію – це теж «головокружение от успехов»? Як ви думаєте, яка буде доля цієї партії, якщо вона буде створена?
Я нічого не чув з цього приводу ані від Балоги, ані від Кріля. Я, на жаль, черпаю інформацію на цю тему лише з засобів масової інформації. Кажуть, що неначе частина Партії регіонів і частина «Нашої України» мають намір створити центристську партію.
Я оцінюю шанси цієї партії як мізерні. По-перше, незрозуміла її ідеологія. По-друге, апологети Партії регіонів настільки втовкмачили в голови своїм прихильникам, що Ющенко – націоналіст, який ненавидить російську мову, Ющенко – це НАТО і УПА, що змінити їхнє ставлення до Віктора Андрійовича буде, м’яко кажучи, непосильною працею, принаймні в найближчій перспективі.
Крім того, я взагалі не бачу потреби у створенні такої партії. На моє глибоке переконання, великих перспектив у цієї партії немає. Втім, люди, які пробують її зорганізувати, швидше за все, думають зворотнє. Але це вже їхнє бачення.
Кажуть, що в регіонах проводиться робота, аби місцеві організації партії в явочному порядку чи то виходили з «Нашої України», чи то висловлювали «народну ініціативу» стосовно створення нової політсили, яка «об’єднає Схід і Захід». Чи чули ви як голова обласної організації НСНУ про щось подібне?
На Житомирщині, наскільки мені відомо, до сьогоднішнього дня деякі, скажімо так, неконкретні розмови проводилися лише з головою виконкому партії. З партійцями, керівниками організацій таких розмов не проводилось. Знаючи мою позицію (сміється) і погляди на це все, зі мною на цю тематику теж ніхто не розмовляв.
У нас партійна організація, на щастя, є дієвою. Я вам можу назвати цілу низку великих загальнообласних заходів, які ми зараз проводимо – культурних, мистецьких, плануємо провести інвестиційний форум під егідою партії. Партія живе активним життям, і часу на те, аби займатися дурнею у нас немає в принципі.
Моя позиція відома всім – якщо у когось є якісь проблеми, питання, нерозуміння, то все це ми маємо винести на політраду, там все обговорити і прийняти те чи інше рішення. Власне кажучи, і на тій політраді НСНУ, яка не відбулася, ні з ким з членів політради від Житомирщини жодних розмов стосовно неприїзду не проводилось.
Крім того, накладає свій відбиток на політичне життя області і в обласній організації партії непроста ситуація в Житомирській обласній раді. П’ятеро людей з «Нашої України» на чолі з головою ради, тепер уже екс-головою, вийшли з партії, зрадили партії, створили більшість з Партією регіонів, Блоком Литвина, комуністами і соціалістами і спробували керувати областю. Зараз ми застосували до них імперативний мандат. Щоправда, поки що нам не вдалося виселити з обласної ради її екс-голову, але я думаю, що це питання часу.
Стосовно ситуації в Житомирській облраді у мене виникає питання. Як у вашому розумінні поєднується небажання бути членом такої організації, де все виконується «під козирьок», і застосування стосовно депутатів облради імперативного мандату? Зараз ви говорите, що застосували імперативний мандат до зрадників, але ж теоретично його можна застосувати і до надміру самостійних людей...
Я не голосував за імперативний мандат! Навіть коли ми створювали коаліцію і там в коаліційній угоді було зобов’язання голосувати за імперативний мандат, то я і на фракції, і на загальних зборах коаліції сказав, що не голосуватиму за імперативний мандат, навіть якщо з цього приводу буде загальнообов’язкове рішення фракції. Я про це говорив відкрито і поставив свій підпис під коаліційною угодою саме з цим застереженням.
Що стосується цього конкретного випадку, то я вважаю, що партійна дисципліна все одно має бути. Якщо ти вступив у партію, то ти маєш доводити свою правоту в дискусії. Але якщо ти під усім підписався, зобов’язався виконувати рішення і не виконуєш їх, то, в принципі, чесно було б скласти свої повноваження.
Якби, припустімо, та ж екс-голова ради і ті четверо, які разом з нею вийшли, висловили свої застереження до політики партії і фракції і виконували б усі рішення, за винятком тих, щодо яких вони висловили застереження, – це було б правильно і зрозуміло. А якщо вони просто перейшли і почали тісну співпрацю з Партією регіонів, то вони відображають волевиявлення не тих житомирян, які голосували за блок «Наша Україна», а тих, які голосували за Партію регіонів. Через це – якщо ти застережень при вступі у більшість не висував, а тепер не хочеш виконувати її рішень, то ти як нормальна людина маєш скласти депутатський мандат...
А якщо ти не склав, то ми тобі допоможемо?
А є закон. Він мені не подобається. Він не зовсім демократичний, але є закон і ми вчинили згідно чинного закону. Я його не підтримую, але в цій ситуації, на жаль...
Припустімо, останніми штрихами, коли стало зрозуміло, що це все потрібно припиняти стало наступне. В Баранівському районі громада дала одній компанії дозвіл на розробку 5,6 га родовища шпату, а сесія обласної ради за відсутності «Нашої України» і БЮТ приймає рішення про виділення вже 50 га.
Або, припустімо, є два депутати Верховної Ради України від Партії регіонів, які поклали око на унікальне родовище топазів на Житомирщині. І тепер облрада наполягає на тому, аби 700 га цього родовища виділити на 49 років цим людям в оренду.
Як можна оцінювати такі дії? Дозволити, перепрошую, дерибанити область ми не могли. І тому ми використали всі передбачені законодавством норми для того, щоб позбутися цих людей.
Чому досі Ірина Синявська (колишня голова Житомирської облради, яку позбавили депутатського мандату – Ред.) перебуває в облраді?
Це вже питання до новообраного голови облради і до голови облдержадміністрації. Я рекомендував їм не пускати її в приміщення обласної ради як пересічного громадянина. Зрештою, є пропускний режим. Чому вони поки що цього не роблять, я не знаю. У мене, скажімо так, адміністративних важелів вплинути на це немає. Все, що залежить від партії, все, що залежить від фракції, ми зробили. А далі – мають працювати органи виконавчої влади і керівництво представницького органу влади.
Чи може ситуація в Житомирській облраді стати прецедентом для вирішення подібних проблем в інших регіонах України?
Наприклад, в Києві?
Наприклад, в Києві.
Я думаю, що так. За великим рахунком, в Київраду обирались люди за списками БЮТ і «Нашої України», а потім поперебігали в інші фракції і так далі.
Хоча, ви знаєте, сьогодні це питання політичної культури людей. Суспільство відноситься до таких речей неоднозначно. Я, наприклад, не бачив у Києві мітингів протесту проти того, що з БЮТ і «Нашої України» люди кудись перебігли. Виборці, які голосували за ці політичні сили, могли б вимагати цього, організувати якийсь рух...
А в Житомирі виборці цього вимагали?
За великим рахунком, і в Житомирі не вимагали. Тобто сказати, що там були такі готові акції протесту, я не можу...
То, може, і в Києві треба просто проявити політичну волю?...
Безумовно. Потрібно проявляти політичну волю.
Чому «Наша Україна» не проявляє цієї політичної волі?
Ну, це вже питання до керівництва міської організації партії.
